Коли я була маленькою, з мого родинного подвір'я було видно гірський хребет. Я все дитинство дивилася на нього, та жодного разу там не побувала. Бажання помандрувати по горах було таке сильне, що я мріяла, мріяла, мріяла, аж поки не зустріла свого майбутнього чоловіка, з яким пішла на хребет моєї мрії, до гори Парашка Сколівського району Львівської області. Мої батьки не люблять мандрувати, але завдяки їм я навчилася цікавитися, мріяти і складати історії.
Мандрівником у моїй родині є дідо Стась, татів тато. Коли я була маленькою, він возив нас, своїх 5 внучок, стежками Українських січових стрільців та Української повстанської армії. Це було святково і романтично: до кожної мандрівки ми готувалися заздалегідь - розучували пісні, які потім співали в дорозі, плели вінки, вивчали історію та карту місць, куди поїдемо, а їхали ми на возах, вдягнуті в український однострій.
Так я полюбила мандри, історію, оповідки.
Я пішла вчитися на історичний факультет Львівського національного університету імені Івана Франка. З того часу я мандрувала історією щоденно. А літом та восени з архівістами ми мандрували західною Україною.
Наприкінці навчання в університеті я зустріла свого майбутнього чоловіка і почала мандрувати з ним. Ми не тільки мандрували удвох, а возили з собою дітей та підлітків, яких об'єднали у скаутські групи Асоціації скаутів Львівщини "Розвідник", та таборовиків скаутської оселі "Орлине гніздо" у селі Риків Сколівського району Львівської області.
Потім я стала мамою, у мене народилася Дзвінка, тож наша сім'я почала мандрувати зі схожими сім'ями, в яких є маленькі діти. Об'єднані "Мама-центром", ми мандрували колисковими, казками, легендами, Стриєм, Стрийщиною і Карпатами.
Але життя мене завезло в Будапешт. Мій простір і оточення змінилися, але любов до історії та мандрів збереглися. Я почала промацувати, досліджувати нову для мене культуру, географію, менталітет, мову..., почала шукати своє місце. І я його знайшла.
Сім'єю, українською громадою в Угорщині та завдяки Дзвінчиним змаганням з художньої гімнастики я дослідила нові цікаві місця в Угорщині. Я очолила в Українському культурному виданні українців Угорщини "Громада" дві рубрики: "Новини зі скрині", де подавала вирізки з періодичних видань 100-річної давності про Україну та українців зі своїм описом ситуації, в якій вони були написані; та рубрику "Мандри", в якій описувала свої подорожі. Свої мандри часів Угорщини я викладала також на одному зі своїх блогів. Але через певні обставини я не можу зараз продовжувати його.
А в серпні 2017 року моя сім'я вкотре переїхала на нове місце проживання. Зараз ми живемо біля старовинного німецького міста Майнс.
Зі сім'єю я багато подорожую. А Rheinland-Pfalz, земля, на якій ми живемо, є дуже цікавою. Інформація, емоції, пов'язані з новим місцем, переповнюють мене, я хочу поділитися ними на блозі: в першу чергу - для самої себе, потім - для своїх друзів, щоб зацікавити приїхати до мене в гості, а також для всіх цікавих.
Мандрівником у моїй родині є дідо Стась, татів тато. Коли я була маленькою, він возив нас, своїх 5 внучок, стежками Українських січових стрільців та Української повстанської армії. Це було святково і романтично: до кожної мандрівки ми готувалися заздалегідь - розучували пісні, які потім співали в дорозі, плели вінки, вивчали історію та карту місць, куди поїдемо, а їхали ми на возах, вдягнуті в український однострій.
Так я полюбила мандри, історію, оповідки.
Я пішла вчитися на історичний факультет Львівського національного університету імені Івана Франка. З того часу я мандрувала історією щоденно. А літом та восени з архівістами ми мандрували західною Україною.
Наприкінці навчання в університеті я зустріла свого майбутнього чоловіка і почала мандрувати з ним. Ми не тільки мандрували удвох, а возили з собою дітей та підлітків, яких об'єднали у скаутські групи Асоціації скаутів Львівщини "Розвідник", та таборовиків скаутської оселі "Орлине гніздо" у селі Риків Сколівського району Львівської області.
Потім я стала мамою, у мене народилася Дзвінка, тож наша сім'я почала мандрувати зі схожими сім'ями, в яких є маленькі діти. Об'єднані "Мама-центром", ми мандрували колисковими, казками, легендами, Стриєм, Стрийщиною і Карпатами.
Але життя мене завезло в Будапешт. Мій простір і оточення змінилися, але любов до історії та мандрів збереглися. Я почала промацувати, досліджувати нову для мене культуру, географію, менталітет, мову..., почала шукати своє місце. І я його знайшла.
Сім'єю, українською громадою в Угорщині та завдяки Дзвінчиним змаганням з художньої гімнастики я дослідила нові цікаві місця в Угорщині. Я очолила в Українському культурному виданні українців Угорщини "Громада" дві рубрики: "Новини зі скрині", де подавала вирізки з періодичних видань 100-річної давності про Україну та українців зі своїм описом ситуації, в якій вони були написані; та рубрику "Мандри", в якій описувала свої подорожі. Свої мандри часів Угорщини я викладала також на одному зі своїх блогів. Але через певні обставини я не можу зараз продовжувати його.
А в серпні 2017 року моя сім'я вкотре переїхала на нове місце проживання. Зараз ми живемо біля старовинного німецького міста Майнс.
Зі сім'єю я багато подорожую. А Rheinland-Pfalz, земля, на якій ми живемо, є дуже цікавою. Інформація, емоції, пов'язані з новим місцем, переповнюють мене, я хочу поділитися ними на блозі: в першу чергу - для самої себе, потім - для своїх друзів, щоб зацікавити приїхати до мене в гості, а також для всіх цікавих.
Коментарі
Дописати коментар